1. 10. 2021: 130 років од народжіня вызначного русиньского підкарпатьского маляря – ОСИФА БОКШАЯ
Осиф Бокшай (Йосип Бокшай) нар. 2. 10. 1891 в Кобилецькій Полянї тогдышнёго Угорьского кралёвства, теперь на теріторії Україны, умер 9. 10. 1975 в Ужгородї (СССР), теперь на теріторії Україны. Быв малярём і педаґоґом на Підкарпатьскій Руси.
По скончіню ґімназії в Мукачові О. Бокшай штудовав в Академії умень у Будапештї. Мобілізованый до армады почас Першой світовой войны, дістав ся до заятя на Выходнім фронтї (1915) і істый час перебывав у російскім воєньскім лаґрї. Кедь ся вернув на отчізну в 1918 р., учів вытварне уменя в Ужгородьскій ґімназії, пізнїше став єдным із закладателїв Підкарпатьской школы малёваня, котра ся формовала в тім часї. Ёго цїлём было створїня высокопрофесіоналной народностной школы уменя, котра мала стати основов народностного і културного возроджіня Русинів, звышіня общой інтелектуалной уровни підкарпатьской сполочности.
О. Бокшай робив розлічныма умелецькыма техніками: фрескы, олії, акварелы, ґуаші і пастелы. Быв майстром монументалного штілу, ёго фрескы і олтарьны мальбы прикрашують церькви Підкарпатьской Руси і сусїднїх реґіонів на Словакії і в Мадярьску. Быв знамый і як ілустратор школьскых учебників, літературных зборників, алманахів, про котры вытворив самобытный штіл ґрафікы. О. Бокшай пропаґовав народне уменя, главно памяткы деревяной церьковной архітектуры. Меджі найважнїшыма ёго роботами была мальба капліцї ґрекокатолицькой єпіскопской резіденції в Ужгородї.
Раннї жывотны скушености, главно войновы рокы і перебываня у лаґрї, зробили з О. Бокшая демократа і патріота. Хоць чув глубоку почливость к отчізнї і єй народу, він предсі быв схопный відїти їх без прикрашлїня. Такый приступ є очівісный уж в першій ёго серії полотен – триптиху „Я русин єсмъ і буду‟. До того періоду належать тыж образы Будовательство (1922), Верьховинка (1923), Ораня на Верьховинї (1925) і Жнива (1925). Меджі найкрасшы ёго роботы патрить монументалный Базар в Ужгородї (1927), што ґрафічно зображує поліетнічну підкарпатьску сполочность.
Вєдно з Адалбертом Ерделі О. Бокшай закладать (1927) Верейну школу малёваня, што приправлёвала вытварників, котры пізнїше створили основу Підкарпатьской школы малёваня. Вєдно з колеґами орґанізує в 1931 р. Общество дїятелїв вытварных умень на Підкарпатьскій Руси. Про творчость умелця суть характерістічны монументалны імпресіоністічны закутины країны, што одзеркалює ёго властне обявлїня родного краю, унікатну красу карпатьской осени. Меджі тыма роботами треба назвати Панораму Ужгороду (1928), што демонштрує майстровство маляря в жанровых сценах. В тім часї створив такы роботы: Ужоцькый дзвонарь (1934), Старый млин в Ужку (1935), Ужоцька церьков (1938), Колядници, але тыж країномальбы: Осїння країна (1934), Село Волосянка, Село Богдан, Хустьскый замок (1942). Тыж облюбленым про О. Бокшая быв Ужгородьскый замок, котрый намалёвав у вшыткых частях рока і дня.
Почас меджівойновых років О. Бокшай закончів фрескы у єпіскопскій резіденції в Ужгородї, але тыж в іншых церьквах Підкарпатьской Руси і в сусїднїх реґіонах. Тоты роботы унікатно споюють в собі умелецькы прінціпы венеціаньского барока і арт нуво. В монументалных полотнах умелця Хрістос і Божа Матїрь выступляють в оточіню підкарпатьскых селянів і дїтей (Поклонїня пастырїв, 1920 – 1922; Хрістос меджі народом, 1926; Хрістос меджі дїтми, 1935). У мальбі олтаря церькви в селї Сторожніця при Ужгородї (Хрістос-учітель із святыма Кірілом і Мефодіём, 1934) св. Кіріл тримать в руках модел підкарпатьской деревяной церькви села Ужок. Вершынов фресковой мальбы О. Бокшая на біблічну тему є Воздвижіня Честного Хреста (1939) в ґрекокатолицькім храмі в Ужгородї. Послїдню монументалну роботу в тім жанрї малярь зробив про Маріяповчаньскый монастырь (1943).
О. Бокшай не брав участь в бурливім політічнім жывотї Підкарпатьской Руси 20. ст., ёму ся дарило выходити з розлічныма політічныма владами, што доміновали на Підкарпатю. Але він не зрадив свої естетічны прінціпы ани в повойновім періодї совєтьского режіму, што выжадовав од умелцїв дотримовати постулаты соціалістічного реалізму. Доконця і в тых условіях ся О. Бокшаёви дарить утримовати імресіоністічну основу своёй країномальбы, што была характерістічна про ёго довойнову творчость. Прикладом того суть ёго роботы: Осїнь в горах , 1947; Верьховина, 1948; Синевірьскы полонины, 1957, як і серія Осїннїй парк в Ужгородї. Почас совєтьского періоду О. Бокшай учів в Учіліщу декоратівного уменя в Ужгородї (1945 – 1957) і в Інштітутї ужыткового і декоратівного уменя у Львові (1950 – 1957).
Быв оцїненый названём Народный умелець УССР (1960) і СССР (1963), быв зволеный за члена-корешпондента Академії умень (1958). Публікації ёго уменя, главно – совєтьского періоду были опублікованы В. Курильцевовов (1962) і О. Приходьком і Л. Біксеём (1992).
Література: Григорий Островский, Йосиф, Йосифович Бокшай (Москва , 1967); Олена Чернега-Балла , Світло віри і добра (Ужгород, 1994).
Проф. Др. Іван ПОП, др. н. Здрой: „Енциклопедія історії та культури карпатських русинів‟ зоставителїв П. Р. Маґочія і І. Попа. Ужгород: „Видавництво В. Падяка‟, 2010, с. 62-63, переклад з україньского языка i выбір фотоґрафій: А. З.
